Ви тут: Головна Про Факультет Новини Події ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА і УКРАЇНА (до 100-ліття її завершення)

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА і УКРАЇНА (до 100-ліття її завершення)

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА і УКРАЇНА

(до 100-ліття її завершення)

Перша світова війна кардинально змінили хід світової історії, закарбувавшись у свідомості значної частини людства як масштабами воєнних дій на фронтах, так і обсягами руйнувань всієї інфраструктури на теренах більшості країн «старої» Європи. Війна «постукала» у вікно ледь не кожного європейця – чи то призовом на службу до лав армій, чи то патріотичною риторикою урядів протиборчих держав, чи то різного роду обмеженнями військового часу.

Вже в перші місяці війна проявила себе у в інший – драматичний спосіб, коли родини мобілізованих до війська почали отримувати повідомлення про поранення та каліцтва вояків, взяття їх в полон, а то й про їх загибель. Загальні цифри загиблих у Першій світовій війні вражають – понад 9,3 млн. вояків з армій різних країн, а також ще понад 6,8 млн. з числа цивільного населення. Ще майже 23 млн. осіб з числа вояцтва та мирного населення отримали поранення різного ступеня важкості.

Особливо несприятливо війна позначилась на долі українців, які були змушені воювати за інтереси чужих їм імперій (Російської та Австро-Угорської), перебуваючи у лавах протиборчих армій. Попри те, що до складу цих армій були мобілізовані мільйони українців, імперські уряди звинувачували їх у нелояльності, вдаючись до переслідувань та репресій, які набули масового характеру на галицьких землях. Особливо у цьому відзначилась царська армія, яка після тимчасового захоплення Галичини у вересні 1914 р. вдалась до цілковитого «нищення всяких ознак українського національного життя [...] просто з дивовижним завзяттям і жорстокістю» (цит. за: Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1920). – Мюнхен,1969. – С.22, 25).

Таке ставлення росіян до України остаточно переконали свідомих українців у необхідності рішучої боротьби проти Російської імперії. Ці переконання зміцнювали й подальші військові невдачі царської Росії у двобої з німецькою та австрійською арміями, які стали потужним каталізатором боротьби емігрантів-українців за відродження нації, за утворення незалежної української держави. Протягом війни у німецькому та австрійському полоні перебувало близько 2,5 млн. солдатів та офіцерів російської армії, десятки і сотні тисяч були поранені або загинули на фронтах війни.

Як це не парадоксально, війна витворила для України цілком нові політичні можливості для активізації боротьби за відновлення національної державності, даючи можливість привернути до цих питань увагу широких кіл європейської громадськості та тісно пов’язати їх з міжнародною політикою. Лише кінцева поразка Російської імперії могла створити реальний шанс для національного самовизначення України та повної її державно-політичної самореалізації. Наслідком цих сподівань стало створення 4 серпня 1914 р. у Львові Союзу визволення України (СВУ), провід якого обстоював думку про те, що єдиним захистом для Європи перед агресією Росії може бути самостійна українська держава, і що її створення необхідно для встановлення політичної рівноваги для подальшого мирного розвитку цього континенту.

Задля цього Союз вдався до проведення потужної інформаційно-пропагандистської кампанію через засновані ним же періодичні видання та публікацію перекладних статей з україноцентричної політичної та історичної тематики. Разом з тим, заходами СВУ в Німеччині та Австро-Угорщині була проведена й українізація чотирьох таборів полонених російської армії (Раштат, Вецляр, Зальцведель, Фрайштадт), та розпочато роботу культурно-просвітницького та національно-організаційного змісту. Її наслідком стала формування українських громад в таборах, члени яких взяли діяльну участь у збройному захисті УНР від більшовицької навали у 1918-1920 рр., увійшовши до складу «синьожупанних» і «сірожупанних» українських збройних формацій.

Ще однієї безперечною заслугою українських таборових громад стало вшанування пам’яті тих полонених вояків-українців, які внаслідок отриманих поранень померли в таборах та були поховані у німецькій та австрійській землях. На їх честь на деяких міських цвинтарях були збудовані пам’ятники, кошти для спорудження яких вносили самі ж полонені українців з тих мізерних сум, які вони отримували, тяжко працюючи на копальнях, заводах, фермах. Так, зокрема, вчинили таборові громади Раштату і Вецляру – і ці пам’ятники залишаються одинокими зримими константами вшанування пам’яті як про наших померлих земляків, так і взагалі про український «слід» у Першій світовій війні як на німецькій, так і на українській землі.

Ігор Срібняк

1

3   

2   

 

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Про Факультет Новини Події ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА і УКРАЇНА (до 100-ліття її завершення)