В пошуках Трипілля

           2018 року архелогічна експедиція НДЛ археології поставила перед собою непросте завдання: знайти підтвердження, що поселення давніх хліборобів між селами Трипілля та Щербанівка є «тим самим Трипіллям», яке дало назву відомій археологічній культурі. Як виявилося, попри усю відомість цієї культури в України її епонімна памятка усе ще не поставлена на державний облік, тобто юридично – не існує. Аби зробити крок до реєстрації та постановки на облік державою мало старих публікацій – треба вказати конкретні обриси на мапі та надати матеріальні підтвердження що то саме те поселення, оформити усе документально. Поселення те цікаве було і тим, що вважалося найбільшим на Київщині – близько ста гектар. Тобто це найпівнічніше трипільське протомісто (і до того ж одне з найдавніших). Його мешканці виготовляли різноманітний посуд – в тому числі мальований. Комплексне вивчення поселення мало дати важливі відомості для успішного виконання планової теми, над якою вже третій рік працює НДЛ археології.

У розпорядженні експедиції для ідентифікації поселення були кілька копій з сторінок щоденника Вікентія Хвойки, на яких він дав схематичний план місця розкопок та мальована олівцем панорама долини річки Красної, де ці розкопки проводилися. І ще відомості про те, що у цьому місці 15 років тому експедиція Обласного археологічного музею знайшла сліди трипільського поселення саме того періоду культури, що вказано у публікаціях В. Хвойки.

Забігаючи наперед скажемо, що поставлене завдання виконане. Студенти-практиканти під керівництвом співробітників НДЛ археології обійшли поля у цьому місці та встановили межі поселення, звіряючись з планами В. Хвойки. Саме там, де між ярами позначені місця розкопок 120-річної давнини, вони виявили фрагменти кераміки та обпалену обмазку жител. Виявилося, що поселення і насправді велике, як і писав В.Хвойка – можливо, найбільше поселення трипільської культури у Київській області! Виявлено також сліди давньої дороги з Щербанівки на Трипілля, помітної на плані та малюнках з архіву.

На узбіччі стародавньої дороги закладено шурф, який мав підтвердити наявність тут культурного шару трипільської культури відповідного часу. Він виявився напрочуд вдалим, адже вдалося натрапити на давній котлован, з якого понад шість тисячоліть тому трипільці брали глину для будівництва жител. Вони вибрали ґрунт на ділянці 9х3 м на глибину до 2,4 м – і на цьому яма виходила за межі розкопу! У її заповненні виявлено сотні фрагментів кісток тварин, давні знаряддя праці, а, головне – величезну кількість фрагментів різноманітного посуду. Саме вони стали одним з найголовніших «речових доказів», що знайдено саме те поселення. Бо належали вона то тієї самої «культури А», що і знахідки В. Хвойки, зроблені наприкінці ХІХ ст.

Таким чином сходилося усе: розташування, розміри поселення, знайдений матеріал: перед нами «те саме Трипілля». Наступні кроки – написання звіту, оформлення документації на внесення поселення до реєстру, в перспективі – до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (разом з усією цивілізацією Кукутень-Трипілля). Повторне відкриття Трипілля саме цього польового сезону є символічним: адже першого вересня румунські археологи відновлюють розкопки на епонімному поселенні култури Кукутень – виявилося, воно розкопане далеко не повністю, як вважали раніше.

Під час роботи експедиції було зібрано зразки глини – сировини для будівництва та виготовлення посуду, барвників для розписів та ангобування посуду. Їх вивчатимуть в лабораторії, аби дати відповідь на питання про давні технології та знання, якими володіли давні майстри. Можливо, знайдемо відповідь на питання, чи везли з заходу на Дніпро мальований посуд чи виготовляли на місці. А це – інформація про контакти давніх хліборобів, їх виробничі можливості – зрештою, складова тієї самої історії давнини, яку допомагають відтворювати археологічні дослідження.

Результати польового сезону 2018 року показали, що завжди можливо зробити відкриття – коли є бажання і розуміння мети, навіть там, де здавалося уже усе досліджено і вивчено. Тому – щирі вітання учасникам археологічної практики, майбутнім історикам, які долучилися до цього відкриття.

Михайло Відейко

Зав. НДЛ археології

Історико-філософського факультету

Факультет у соціальних мережах